Prostor Káznice postupně získává prvky ukrajinské novodobé historie

(UK below)

Prostor brněnské Káznice postupně získává prvky ukrajinské novodobé historie skrze pohled umělců na svět.

Dina Chmuzh je umělkyně z Charkova. Malířka, básnířka, ilustrátorka, zhruba šest let se věnuje street artu a poslední dva roky úzce spolupracuje s divadlem. Studium ukrajinské kultury, přístup k národní paměti, formování vědomé ukrajinské identity a jejího vizuálního okruhu jsou ústředními aspekty Dininy tvorby.

„Od úplné invaze jsem začala vytvářet sérii ‚poetického označení města‘, jak jsem si ji nastínila. Je to ukrajinská poezie různých autorů, kterou jsem napsala na zabedněná okna. Vlastně v Charkově, kde je spousta budov poškozena kvůli neustálému ruskému ostřelování, ale komunální služby je rychle zakrývají OSB deskami, a tak město v těchto deskách vypadá jako „v brnění“.

Píšu převážně současnou poezii (i když někdy napíšu i sto let staré básně, které znějí překvapivě aktuálně), která co nejvíce rezonuje se současností – zachycuje, připomíná, léčí. Nejbolestnější je psaní děl zemřelých autorů – básní Viktorie Ameliny, Maksyma Kryvcova a Volodymyra Vakulenka. Osobně jsem je neznal, i když jsme se s Viktorií setkali na dni poezie věnovaném Volodymyru Vakulenkovi.

Victoria mi vyprávěla o jeho deníku a já jsem četla jeho básně. Viděl jsem, jak ji ta bolest pohlcuje, a neodvažoval jsem se ji blíže poznat. Na Facebooku jsem si přečetl něco málo z Viktoriiny poezie, znal jsem tvorbu a dokonce i jména Maksyma Kryvcova a Volodymyra Vakulenka, ale bohužel jsem neznal jejich tragickou smrt.

Je pro mě důležité napsat jejich slova, aby jejich hlasy byly slyšet. Protože jediné, co pro ně můžeme udělat, je vzpomenout si na ně, ocenit je a pokračovat v boji proti zlu,“ řekla umělkyně  Dina Chmuzh o nápadu, který realizovala v Káznici.

Dina vybrala pro Káznici na venkovních oknech básně Maksyma a Viktorie (obě jsou součástí dramatického textu Slepců). Jde vlastně o přenesení ukrajinské reality do české, o fragment autorčina rodného Charkova v Brně. Ovšem s tím rozdílem, že básně jsou přeloženy do češtiny (Dina měla poprvé zkušenost psát v jiném než ukrajinském jazyce) a s důležitou poznámkou, že tito lidé zahynuli při ruském raketovém útoku.

Na nádvoří je k vidění jakýsi diptych sestávající z básně Viktorie Ameliny na ženské části bývalého vězení (dvě zabedněná okna) a básně mladého básníka Artura Drona, který nyní bojuje za svobodu Ukrajiny, na mužské části (čtyři okna).

Projekt byl realizován ve spolupráci s Divadlem 3+KK, Divadlem „Publicista“ a Magistrátem města Brna.

Поступово простір брненської Казніце набуває елементів української сучасної історії через світосприйняття митців. Діна Чмуж — мисткиня з Харкова. Художниця, поетка, ілюстраторка, коло шести років займається стріт-артом, а останні два роки тісно співпрацює з театром. Дослідження української культури, звернення до національної пам’яті, формування свідомої української ідентичності, її візуального кола є центральними аспектами творчості для Діни. Мисткиня Діна Чмуж про ідею, яку реалізувала в Казніце: «З повномасштабного вторгнення я почала робити серію „поетичне маркування міста“, як собі це накреслила. Це українська поезія різних авторів, написана мною на забитих вікнах. Власне у Харкові, де через постійні російські обстріли пошкоджено дуже багато будівель, але комунальні служби швидко закривають їх OSBдошками і таким чином місто виглядає в цих плитах, наче „в обладунках“. Я здебільшого пишу сучасну поезію (хоча інколи і вірші сторічної давнини, що звучать напрочуд актуально), яка максимально реазонує з сьогоденням — фіксує, нагадує, лікує. Найболючіше писати твори вже загиблих авторів — вірші Вікторії Амеліної, Максима Кривцова, Володимира Вакуленко. Я не була з ними знайома вживу, хоч з Вікторією ми перетинались на дні поезії, присвяченому Володимиру Вакуленко. Вікторія розповідала про його щоденник, а я читала його вірші. Було видно, як цей біль просотував її і я не наважилась познайомитись ближче. Вірші Вікторії трохи читала у Фейсбуці, з творчістю і навіть іменами Максима Кривцова та Володимира Вакуленка, я, нажаль, була незнайома до їх трагічної загибелі. Для мене важливо писати їхні слова, аби їхні голоси звучали. Бо єдине, що ми можемо зробити для них — пам’ятати, цінувати та продовжувати боротьбу зі злом». Для Казніце на зовнішніх вікнах Діна обрала вірші Максима та Вікторії (обидва є частиною драматичного тексту вистави «Сліпці»). Фактично це таке транспортування української реальності у чеську, фрагмент рідного для мисткині Харкова в Брно. Але з відмінністю, що вірші передані на чеську (Діна вперше мала досвід написання НЕ українською) і з важливою приміткою, що вбиті ці люди були російською ракетною атакою (в Україні це уточнення зайве). В подвір’ї ви можете побачити такий собі диптих, що складається з вірша Вікторії Амеліної на жіночій частині колишньої в’язниці (два забитих вікна) та вірша молодого поета Артура Дрона, що зараз воює за свободу України, на чоловічій частині (чотири вікна). Проект реалізований у співпраці з Divadlo 3+KK, Театр «Публіцист» / Theatre «Publicist» та Магістратом міста Брно